Тео і річка загублених звуків
Розділ 1: Тиха річка
Тео любив вигадувати пісні, тому здивувався, коли Річка загублених звуків стала зовсім тихою. Зазвичай вона несла в сяйливих бульбашках спів птахів, сміх, дзвони й шум дощу. Тепер навіть риби плавали без жодного шепоту. Видра Рябь попросила Тео допомогти, але хлопчик одразу почав перелічувати всі можливі причини. Рябь підняла лапку: першу підказку можна почути лише тоді, коли перестаєш говорити.
Розділ 2: Найменша підказка
Тео чекав, поки почув, як вода обтікає камінці. Під течією долинало тихе тук-тук, ніби ложка торкалася чашки. Хлопчик дійшов до тріщини в кришталевому мосту й побачив маленький співучий камінчик. Його не треба було витягати: треба було почути ритм річки й відповісти таким самим стуком. Тео повільно повторив ритм. Міст озвався теплим акордом, і кілька загублених звуків повернулися.
Розділ 3: Пісня, складена разом
Повернені звуки попливли вниз за течією, але не знали, де оселитися. Тео прислухався до кожного: плюскоту жаби, дзвону риби-дзвіночка, сміху тюленя. Він запросив усіх додавати свій звук лише після того, як вони почують попередній. Незабаром річка понесла нову пісню з багатьох різних голосів. Тео зрозумів: слухати — це не просто чекати своєї черги. Це звільняти місце, щоб інший голос став чутним.