📖 Тома і велетень із папоротевою спиною
Розділ 1: Гуркіт у папороті
Тома був найменшим дослідником у Долині Динозаврів, тому помічав найменше: тріснуту шкаралупу під мохом, слід переляканого жука, папороть, що схилилася не туди. Одного синього вечора долину струснув низький гуркіт з бурштинових печер. Маленькі динозаври сховалися за листям, і навіть річка ніби шепотіла. Тома хотів бігти додому, але почув у гуркоті інший звук: добрий велетень намагався не плакати. Він пішов на звук і знайшов Лурру, величезного динозавра зі спиною, вкритою сяйливою папороттю. У папороті заплуталася впала гілка й боляче тягнула, коли Лурра рухалася. У Томи тремтіли коліна. Сміливість, вирішив він, не означає, що коліна мають перестати тремтіти. Вона означає, що ноги все одно можуть зробити один добрий крок ближче.

Розділ 2: Сміливий маленький свисток
Тома не міг підняти гілку з землі, не кажучи вже про спину велетня. Тому він пошукав безпечний шлях. Лоза тягнулася від викопного каменя до плеча Лурри, наче зелена драбина. Тома видув одну м'яку ноту у дерев'яний свисток, щоб Лурра знала, де він. Спершу нота тремтіла, але Лурра відповіла теплим подихом, що пахнув дощем і листям. Крок за кроком Тома піднімався. Маленькі динозаври визирнули й почали тихо наспівувати його ноту. Їхній гул заспокоював руки. Нагорі Тома розплутував гілочки одну за одною. Він усе ще боявся висоти, гуркоту і величезної тіні під собою, але щоразу обирав наступний обережний рух. Це теж була сміливість: не рев, а тиха обіцянка, повторена багато разів.

Розділ 3: Через туманну річку
Коли остання гілочка звільнилася, Лурра підвелася без болю, і папороть на її спині розкрилася сотнями маленьких ліхтариків. Але в долини лишилася проблема. Гуркіт налякав молодих динозаврів, і вони забули безпечний перехід через річку. Тома спустився, вже готовий відпочити, та Лурра опустила довгу шию і запросила його на папоротеву спину. Разом вони рушили до туманної річки. Тома свистів не голосно, а рівно, і маленькі динозаври йшли на звук. Ліхтарики Лурри освітлювали кожен камінь під водою. Один за одним усі перейшли. На березі Тома нарешті дозволив собі тремтіти й сміятися. Він не став безстрашним. Він став тим, хто може лагідно нести страх і все одно допомагати іншим знаходити шлях.
